співчувати
СПІВЧУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.
1. Чуйно ставитися до чийого-небудь горя, до чиїхсь переживань.
Про нього говорять, йому співчувають, за ним плачуть і пишуть йому довгі й ніжні листи (Коцюб., І, 1955, 409);
Нічого порадити тобі не могла, бо я не вмію радити, а тільки розуміти і співчувати (Л. Укр., V, 1956, 345);
Антін від усієї душі співчував лиху Семків.. Вони билися, мов риба в сітях, щоб прогодувати десять ротів (Чорн., Визвол. земля, 1950, 12).
2. Прихильно, доброзичливо ставитися до кого-, чого-небудь; схвалювати щось.
Не у всьому я можу цілком співчувати Вам [О. Кобилянській], так, напр., я не поділяю Вашого нітчеанства [ніцшеанства], бо сей філософ ніколи не імпонував мені яко філософ (Л. Укр., V, 1956, 266);
— Ви не ображайтеся на мене, будь ласка, товаришу Бачура, я співчуваю вашим думкам, але… не вірю. Розумієте? Я не вірю, що вас хтось підтримує (Чаб., Тече вода.., 1961, 54);
// Підтримувати діяльність, напрям якої-небудь організації, партії, бути ідейно близьким до неї.
Маси співчувають більшовикам, стаючи всюди на шлях революції (Ленін, 39, 1973, 135).
Словник української мови (СУМ-11)