стайня
СТА́ЙНЯ, і, ж.
Спеціальне приміщення, будівля, де тримають коней; конюшня.
Мудрий Іван по шкоді: коні вкрали, тоді він стайню зачинив (прислів'я);
Заглянув [Аркадій Петрович] до стайні. Там тупали коні та жували обрік (М. Коцюбинський);
Напоївши коня, він завів його до стайні, кинув у ясла оберемок червоноголової конюшини (М. Стельмах);
* У порівн. Займали [Косар-Косаревичі] простору, мов колгоспна стайня, квартиру на другому поверсі (П. Загребельний);
// у знач. збірн. Про коней, що належать кому-небудь.
[Галушка:] В нього добра стайня в колгоспі, рисаки такі, що, може, і в області таких нема (О. Корнійчук);
// рідко. Те саме, що хлів.
Ой не можу в стайні спати, бо рохкочуть свині (з народної пісні);
В стайні худібка стоїть, трухлу солому гризе (І. Франко);
Прив'язали корову до жолоба в стайні (Л. Мартович).
◇ (1) А́вгієві ста́йні (коню́шні), книжн. – про щось дуже занедбане, забруднене.
Словник української мови (СУМ-20)