стайня
СТА́ЙНЯ, і, ж. Спеціальне приміщення, будівля, де тримають коней; конюшня.
Мудрий Іван по шкоді: коні вкрали, тоді він стайню зачинив (Укр.. присл.., 1963, 393);
Заглянув [Аркадій Петрович] до стайні. Там тупали коні та жували обрік (Коцюб., II, 1955, 396);
Напоївши коня, він завів його до стайні, кинув у ясла оберемок червоноголової конюшини (Стельмах, І, 1962, 487);
Колгосп поставив велику нову стайню (Вол., Сади.., 1950, 32);
*У порівн. Займали [Косар-Косаревичі] простору, мов колгоспна стайня, квартиру на другому поверсі (Загреб., День.., 1964, 33);
// у знач. збірн. Про коней, що належать кому-небудь.
[Галушка:] В нього добра стайня в колгоспі, рисаки такі, що, може, і в області таких нема (Корн., І, 1955, 298);
// рідко. Те саме, що хлів.
Ой не можу в стайні спати, бо рохкочуть свині (Коломийки, 1969, 113);
В стайні худібка стоїть, трухлу солому гризе (Фр., XIII, 1954, 306);
Прив’язали корову до жолоба в стайні (Март., Тв., 1954, 249).
◊ А́вгієві ста́йні див. А́вгіїв.
Словник української мови (СУМ-11)