стеля
СТЕ́ЛЯ, і, ж.
1. Верхнє внутрішнє покриття в будь-якому приміщенні.
Тьмяно в халупці. Цідять морок маленькі вікна, хмуряться вогкі кутки, гнітить низька стеля, і плаче зажурене серце (М. Коцюбинський);
Зі стелі звисала велика жирандоль з безліччю електричних лампочок, схожа на виноградне гроно (Ю. Смолич);
З стелі бліндажа падають додолу важкі краплі води (Л. Дмитерко);
Підвішена під стелею лампа сполохано блимає (Григорій Тютюнник);
* Образно. Він не відчував ні палючого сонця, що розтинало прозору синь космічної стелі, ні всієї краси природи, заллятої південним сяйвом (Олесь Досвітній);
* У порівн. Зверху над Василиною неначе висів здоровий камінь, гладенький, як стеля (І. Нечуй-Левицький).
2. Гранична висота підйому літального апарата, снаряда.
“АН-26” призначений для перевезення різноманітних народногосподарських вантажів .. Стеля нового літака – 7,5 кілометра (з наук.-попул. літ.);
// перен. Гранична межа чого-небудь.
Вага магніту, розміри прискорювача, його вартість уже досягли практичної “стелі” (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)