стемніти
СТЕМНІ́ТИ, і́є, док.
1. Стати, зробитися темним, темнішим.
Море стемніло, змінилось (М. Коцюбинський);
Зорі чогось затремтіли, і небо стемніло (Леся Українка);
Сірі очі стемніли, чоло побіліло (С. Васильченко);
Ще будемо, хлопці, брать перелоги І слухати пісню ласкаву зерна, Любистком пов'ються ще наші дороги, На скронях стемніє густа сивина (М. Стельмах).
2. безос. Настати, наступити (про сутінки, вечірню темноту).
Надворі стемніло. Спускалася ніч на землю (Панас Мирний);
– Я вас поведу до мами. Тільки треба пізніше, коли стемніє, щоб ніхто не бачив (Ю. Яновський);
Незабаром у долині стемніло (С. Чорнобривець).
◇ (1) В оча́х стемні́ло у кого, кому – комусь стало погано, млосно від болю, втоми, слабості, хвилювання і т. ін.
Тоді взяв він мене за руку: – Дівчино-чарівниченько! чи звелиш мені сватів до тебе слати? – А мені аж у очах стемніло (Марко Вовчок).
Словник української мови (СУМ-20)