стидитися
СТИДИ́ТИСЯ, джу́ся, ди́шся і розм. СТИДА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., кого, чого, рідко ким, чим, без дод., з інфін.
Відчувати стид (у 1 знач.).
Не багата я і проста, та чесного роду, Не стиджуся прясти, шити і носити воду (І. Котляревський);
– Ускочив я поміж інтелігентів. Ніхто вже мною не стидається, кождий вип'є зо мною склянку пива залюбки (Л. Мартович);
– Ти б, Андрію, хоч би бики загнав пішов... Господи, яке то вже до лежні воно! Хоч би людей стидався! (А. Тесленко);
Дивлячись, як працює батько, Сашко стидався принести зі школи четвірку (В. Собко);
Сльози пекли очі молодому козакові, і він, стидаючись свого м'якосердя, крадькома змахував їх рукою (С. Добровольський);
// Зазнавати почуття ніяковості, сором'язливості.
Він почував, що вона знає про його любов, і не стидався свойого [свого] чуття (І. Франко);
Данило почервонів. Він і сам ще стидався свого нового стану, особливо перед товаришем (Ю. Смолич);
// Не наважуватися, не насмілюватися зробити що-небудь через почуття стида.
[Настя:] Знаєте, Костю, мені багато-багато всяких думок приходить у голову, хотілось би розпитать вас та й стидаюсь, щоб не сміялись (С. Васильченко);
Ось прийде Гафійка, покаже вам ту грамоту. Я говорила: повісь, нехай усі бачать. А вона в скриню сховала, стидається (С. Журахович);
Я іще стидався взять за руки Дівчину веселу і просту (Я. Шпорта).
Словник української мови (СУМ-20)