стидкий
СТИДКИ́Й, а́, е́.
1. Який виходить за межі загальноприйнятих норм у чому-небудь; непристойний.
[Принцеса:] Лицарю, я дякую тобі за стидкі речі, – тепер мені тебе не трудно кинуть (Леся Українка).
2. Який заслуговує осуду; який не має стида; безсоромний.
В мене думка не така, Щоб пішла я за Стецька, Стецько стидкий, Стецько бридкий! (Г. Квітка-Основ'яненко);
– Нехай я і стидкий, і бридкий, і усякий; а ти таки так зроби, щоб вона мене полюбила та щоб за мене заміж пішла (Г. Квітка-Основ'яненко);
// у знач. ім. стидки́й, ко́го, ч.; стидка́, ко́ї, ж. Безсоромна людина.
Широкая та вулиця, Та ще й подалася, сидить стидка з своїм милим Та ще й обнялася! (з народної пісні);
– Вона [удова] усім рівно очима світить, як тобі... Покинь, забудь стидку! (Марко Вовчок);
// Який виражає чию-небудь безсоромність.
Стидкі вдень її очі тепер сховалися й не бентежили хлопця (П. Загребельний).
Словник української мови (СУМ-20)