стидкий
СТИДКИ́Й, а́, е́.
1. Який виходить за межі загальноприйнятих норм у чому-небудь; непристойний.
[Принцеса:] Лицарю, я дякую тобі за стидкі речі, — тепер мені тебе не трудно кинуть (Л. Укр., II, 1951, 219).
2. Який заслуговує осуду; який не має стида; безсоромний.
В мене думка не така, Щоб пішла я за Стецька, Стецько стидкий, Стецько бридкий! (Пісні та романси.., II, 1956, 17);
— Нехай я і стидкий, і бридкий, і усякий; а ти таки так зроби, щоб вона мене полюбила та щоб за мене заміж пішла (Кв.-Осн., II, 1956, 191);
// у знач. ім. стидки́й, ко́го, ч.; стидка́, ко́ї, ж. Безсоромна людина.
Широкая та вулиця, Та ще й подалася, сидить стидка з своїм милим Та ще й обнялася! (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 260);
— Вона [удова] усім рівно очима світить, як тобі… Покинь, забудь стидку! (Вовчок, І, 1955, 220);
// Який виражає чию-небудь безсоромність.
Стидкі вдень її очі тепер сховалися й не бентежили хлопця (Загреб., Диво, 1968, 177).
Словник української мови (СУМ-11)