стидко

СТИ́ДКО.

1. Присл. до стидки́й 1.

2. у знач. присудк. сл. Охоплює відчуття стиду.

— Чорнобривий мій, чом до мене не прийшов? — Ой тим не прийшов, що чобіт не знайшов! Батькові не хочеться — устілки волочаться, Материні [матері] стидко, бо устілки видко! (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 122);

Як ще забере [Демко] з собою кума Свирида, то буде така пара, що й поза Буг не стидко! (Вовчок, VI, 1956, 263).

Значення в інших словниках

1. стидко — сти́дко 1 прислівник незмінювана словникова одиниця сти́дко 2 присудкове слово незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. стидко — Соромно, сором'язно, див. страм  Словник чужослів Павло Штепа
3. стидко — СТИ́ДКО. 1. Присл. до стидки́й 1. 2. у знач. пред. Охоплює відчуття стиду. – Чорнобривий мій, чом до мене не прийшов? – Ой тим не прийшов, що чобіт не знайшов! Батькові не хочеться – устілки волочаться, Материні [матері] стидко, бо устілки видко!...  Словник української мови у 20 томах
4. стидко — 1》 Присл. до стидкий 1). 2》 у знач. присудк. сл. Охоплює відчуття стиду.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. стидко — Сти́дко, присл.  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. стидко — Стидко нар. Стыдно, постыдно. Стидко, бридко Яремою зваться, а Ярема: «Гов!». Ном. № 6285.  Словник української мови Грінченка