сторононька
СТОРО́НО́НЬКА, и, ж., нар.-поет.
Пестл. до сторо́нка.
– Із якої тебе, брате, Сторононьки ждати? (з народної пісні);
Почали [дівчата] співать сумних пісень: як мати виряджала доньку в чужу сторононьку (А. Свидницький);
І просить він .. на могилі хай посадять червону калину, хай вона пригадує йому його милую та далекую сторононьку... (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)