сторонський
СТОРО́НСЬКИЙ, а, е, розм.
Який прийшов, з'явився і т. ін. з іншого місця, іншої місцевості тощо.
Зійшлися [на віче] майже цілі Тупівці та й поприходило декілька сторонських людей (Л. Мартович);
Сафат Мицько, старший з-поміж них [переселенців], розповів, що їхні люди сторонські, не звикли до степу, їм страшно на степу, як у морі (Ю. Яновський);
// Не поширений у цій місцевості.
Жила [дівчина], мов ті сторонські рослини в тепліннях [теплицях], що їм хіба лиш у сні привиджуються бурі (О. Кобилянська);
// Який живе, перебуває і т. ін. не в цій місцевості, в іншому місці тощо.
Прикликано післанців [посланців] від сторонських громад, щоб і з ними нарадитись.., як боронитися проти нападу монголів (І. Франко);
Вишнянське прало – більмом в оці жінкам усіх довколишніх сіл .. Заздрять сторонські жінки вишнянським газдиням. Прало – це таке містечко, де можна здибатись з жінками з усіх кутів та почути новини з цілого села (Ірина Вільде);
// у знач. ім. сторо́нський, кого, ч., заст., рідко. Людина, яка живе, перебуває і т. ін. не в цій місцевості, в іншому місці тощо.
Раз прибігає сторонський на попівщину .. – Горить! .. горить резиденція... (С. Ковалів).
Словник української мови (СУМ-20)