сторонський
СТОРО́НСЬКИЙ, а, е, розм. Який прийшов, з’явився і т. ін. з іншого місця, іншої місцевості тощо.
Зійшлися [на віче] майже цілі Тупівці та й поприходило декілька сторонських людей (Март., Тв., 1954, 182);
Сафат Мицько, старший з-поміж них [переселенців], розповів, що їхні люди сторонські, не звикли до степу, їм страшно на степу, як у морі (Ю. Янов., Мир, 1956, 111);
// Не поширений у цій місцевості.
Жила [дівчина], мов ті сторонські рослини в тепліннях [теплицях], що їм хіба лиш у сні привиджуються бурі (Коб., І, 1956, 375);
// Який живе, перебуває і т. ін. не в цій місцевості, в іншому місці тощо.
Прикликано післанців [посланців] від сторонських громад, щоб і з ними нарадитись.., як боронитися проти нападу монголів (Фр., VI, 1951, 55);
Вишнянське прало — більмом в оці жінкам усіх довколишніх сіл.. Заздрять сторонські жінки вишнянським газдиням. Прало — це таке містечко, де можна здибатись з жінками з усіх кутів та почути новини з цілого села (Вільде, Сестри.., 1958, 320);
// у знач. ім. сторо́нський, кого, ч., заст., рідко. Людина, яка живе, перебуває і т. ін. не в цій місцевості, в іншому місці тощо.
Раз прибігає сторонський на попівщину.. — Горить!.. горить резиденція… (Ков., Світ.., 1960, 116).
Словник української мови (СУМ-11)