страва
СТРА́ВА, и, ж.
1. Приготовлені для споживання продукти харчування.
Наймичка подала на стіл обід, але ні мати, ні батько й за стіл не сіли й ложки в страву не вмочили (І. Нечуй-Левицький);
Прислужник затріщав, називаючи кожну страву. – Давай мені котлетів [котлет], то саме по моїх зубах, – рішив Рубець (Панас Мирний);
Обідають вони на веранді. І хоч борщ Віталиків зовсім розварився та ще й пересолений, але вони обоє присьорбують страву охоче, мати навіть підхвалює (О. Гончар);
Микола таки догодив друзям. Каша – бо юшкою ту страву ніяк не можна було назвати – сподобалась (Ю. Збанацький).
2. Те, що їдять, вживають для харчування; їжа, харчі.
Килина більше тямила в куховарстві, ніж Олеся, – Олеся тільки псувала страву (І. Нечуй-Левицький);
Прийшов він раз обідать до Дем'яна, А у Дем'яна страва добрая була: І маслечко, і сало, і сметана (Л. Глібов);
Ми побачили серед подвір'я довгий стіл, рясно заставлений пляшками й стравами (С. Журахович).
Словник української мови (СУМ-20)