страдницький
СТРА́ДНИЦЬКИЙ, а, е.
1. Прикм. до стра́дник 1.
Хто вона така [сестра-жалібниця]? І горда, і разом з тим упокорена, тиха. Звідки прийшла сюди, в цей страдницький ешелон? (Д. Бедзик);
Я бачу її, бачу ту, кому до страдницьких ніг клали поети всього світу і всіх століть найдорожчі свої приносини. Бачу матір (М. Рильський).
2. Який зазнає́ страждання, страждає.
Дзвенить [зерно], як пісня щира, без кінця, І знають всі, що дорогим посівом Впадуть ті зерна в страдницькі серця (Я. Шпорта).
3. Сповнений страждання.
Княгиня Волконська та княгиня Трубецька кинули виклик цареві, .. щоб розділити з своїми чоловіками їх страдницьку долю (З. Тулуб);
Він думав, що пізнав Україну, її людей ще тоді, коли йшов пішки з Києва до Вовчої Гори. Важкий то був страдницький шлях. Без шматка хліба, без сили в ногах (Ю. Збанацький);
Дмитро нарівні з усіма [військовополоненими] ніс гнітючий тягар .. страдницького життя (В. Козаченко);
// Який виражає страждання, пройнятий ним.
Очі, колись живі і блискучі, тепер були постійно у червоних обвідках, змучені й страдницькі (Ірина Вільде);
Дмитро з нежданою ніжністю згадує соромливе і страдницьке обличчя молодиці (М. Стельмах);
// Викликаний стражданням.
Хима вийшла з-за погрібника, несучи в хвартусі яблука-падалиці. На її обличчі – страдницькими зморшками – скнарість і злість (Ю. Мушкетик);
// Який завдає страждання.
Він непомітно зайшов у вітальню і стояв, слухаючи страдницьку розповідь Стенсльовського (В. Собко).
Словник української мови (СУМ-20)