страхати
СТРАХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., кого і без прям. дод.
1. Своїм виглядом, своїми діями, великою силою, потужністю і т. ін. викликати, вселяти почуття страху, переляку; лякати.
Хрипить Терентій і з усієї сили б'є невідомого чоботом у груди. У того під роздертою сорочкою починає розходитись чорна пляма, вона теж страхає Терентія (М. Стельмах);
// Із погрозою говорити що-небудь, попереджати про щось; загрожувати.
Становий з посередником вийшли з волості; стали на громаду гримати, далі страхати (Панас Мирний);
Дошкуляв він рибалкам, залякував бакенщиків. Як тільки хто вловить риби, він тут як тут. Кричить, страхає, нагаєм шмагає і тягне собі рибу (А. Хижняк);
// Робити загрозливий жест.
Схилився [Коля] до самого уха й страхає пальчиком. – Цить, Петько! (С. Васильченко).
2. ким, чим або із спол. що. Викликати почуття занепокоєння, тривоги; залякувати.
– Ну вже, ну! Годі тобі! Сама на себе лиха не закликай. – Ви усі мене тим лихом страхаєте, як вовком! (Марко Вовчок);
Три доби Галинка страхала всіх своїм надривним кашлем (С. Журахович);
Їй довелося городити Якову різні билиці й небилиці, навіть Романом страхати (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)