стрекотати

СТРЕКОТА́ТИ, очу́, о́чеш, СТРЕКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок.

1. тільки 3 ос. Видавати стрекіт (про деяких комах, птахів та звірків).

Степ навколо молочно-жовтий, мовчазний і таємничий. Тільки стрекочуть коники і цвіркуни, великі казахські цикади (Т. Масенко);

Чорногуз в гнізді, задравши дзьоба вгору, над кладовищем стрекотав (В. Швець);

Якась невідома пташка .. стрекотіла у вишняку часто і радісно (Ю. Смолич);

Він пильно поглядав на траву, але вона не колихнулась, і тільки польові коники стрекотіли в ній (В. Гжицький);

На городі, серед картоплиння, заходилися два цвіркуни: то один сухо стрекотів, то другий, а то обидва сперечалися завзято (Є. Гуцало);

// Видавати звуки, схожі на стрекіт (про мотор, кулемет і т. ін.).

Прогримів короткий бій, стрекотали автомати, бухали ручні гранати, кисло пахло димом розривів (В. Собко);

Жнива почались. Стрекочуть у полях лобогрійки (С. Олійник);

По річці пливло багато човників, човнів, пароплавів .. Моторки стрекотіли, мабуть, вихвалялися, що вони моторніші за всіх (О. Іваненко);

В районі йде масова косовиця трав. На полях з ранку до вечора стрекотять сінокосарки (з газ.).

2. перен., розм. Говорити швидко, багатослівно, безугавно.

Дівчата в білих свитках стрекочуть, як сороки-білобоки проти місяця (С. Васильченко);

Іржали коні, мукали воли, стрекотали пащекуваті перекупки, що сновигали поміж возів (С. Добровольський);

– Вольдемар ще гімназистом був, коли я сюди [в Асканію] потрапила, – жваво стрекотіла Любаша (О. Гончар).

Словник української мови (СУМ-20)