стременний

СТРЕМЕ́ННИЙ, а, е.

1. Прикм. до стреме́но́ 1.

Стременні ремені.

2. у знач. ім. стреме́нний, ного, ч., іст. Конюх-слуга, який доглядав за верховими кіньми свого господаря, а також супроводжував його під час полювання.

Муцик, вирвавшись на двір, На голос гончих одізвався, .. Стременний думав, що то звір.., І з свори поспускав хортів (І. Котляревський);

Вершники легко скочили з коней і кинули поводи стременним (Н. Рибак);

// У Руській державі XVI–XVII ст. – слуга в боярина або придворний, який відав царськими чи князівськими верховими кіньми та супроводжував царя й князів на урочистих виїздах.

Попереду з зв'язаними назад руками йшли Кобза й Остап. Вів їх на ланцюгах стременний князя пан Щука, найлютіший катюга з челядинців Єремії (О. Стороженко).

Значення в інших словниках

1. стременний — стреме́нний 1 прикметник від: стреме́но́ стреме́нний 2 іменник чоловічого роду, істота конюх  Орфографічний словник української мови
2. стременний — -а, -е. 1》 Прикм. до стремено 1). Стременні ремені. 2》 у знач. ім. стременний, -ного, ч., іст. Конюх-слуга, який доглядав за верховими кіньми свого господаря, а також супроводжував його під час полювання. || У Московській державі 16-17 ст.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. стременний — СТРЕМЕ́ННИЙ, а, е. 1. Прикм. до стреме́но́ 1. Стременні ремені. 2. у знач. iм. стреме́нний, ного, ч., іст. Конюх-слуга, який доглядав за верховими кіньми свого господаря, а також супроводжував його під час полювання.  Словник української мови в 11 томах