стремено
СТРЕМЕ́НО́, е́на́, с.
1. Пристрій для упирання ноги вершника у вигляді металевої дужки, що підвішується до сідла за допомогою ременя.
Палагна сама сідлала свого коня і закладала червоний постіл в стремено так гордо, неначе всі гори належали .. до неї (М. Коцюбинський);
Ні мати, ні сестра не одважились ухопити коня за поводи або за стремена (П. Куліш);
Діти юрмилися довкола коня, навперебій хапалися за стремена, просили батьків, щоб посадили в сідло (О. Гончар);
Іванко сіпнув коня за поводи, вперся в стремена, і кінь з ходу пустився навскач (А. Хижняк).
2. анат. Одна із слухових кісточок середнього вуха людини й тварини.
За барабанною перетинкою знаходиться порожнина середнього вуха з трьома слуховими кісточками: одна з них – молоточок – упирається в барабанну перетинку, друга – стремено – в перетинку, яка затягує овальне вікно (з навч. літ.);
Вухо зруйнував отосклероз. Замість природного стремена хворому ставлять поліетиленовий протез (з газ.).
(1) Стреме́но́ до стреме́на́ (в стреме́но́) – поряд, впритул (їхати верхи і т. ін.).
Всі ці дні чвалувала [мати] на рудій кобилі стремено до стремена з ним [Михайликом] (О. Ільченко).
◇ (2) На стреме́но́ – на закінчення, на завершення чого-небудь; під кінець.
Шелеснули “на стремено” останні купюри, і товариство, обіймаючи Здирського, вивалилося з неонового кубельця у сутінки провулка (А. Крижанівський);
Хапа́ти за по́ли (плащ, стреме́на́ і т. ін.) див. хапа́ти¹;
Хапа́тися за по́ли (плащ, стреме́на́ і т. ін.) див. хапа́тися.
Словник української мови (СУМ-20)