стремління

СТРЕМЛІ́ННЯ, я, с.

Сильне бажання, непоборний потяг до здійснення чого-небудь; прагнення.

– Всі мрії і всі почуття ми зілляли в одне єдине стремління – прагнення перемоги... (О. Гончар);

– Досвід керівної роботи в тебе є. А от чи є бажання, не знаю. А воно в твоїй роботі чи не основне. Буде бажання, буде стремління, і справа піде вперед (Ю. Мушкетик);

// перев. мн. Наміри, помисли, задуми.

Мов крильми підносить душу Міць нових стремлінь, І бажаю правди світу, Праці і вражінь (Уляна Кравченко);

За багато років роботи в школі він добре вивчив дитячу душу. Знав, що стремління юних бувають такі непевні і мінливі, як погода ранньої весни (І. Цюпа);

Словесник формує душу вихованця – його переконання, погляди, стремління, оптимістичну впевненість в своїх силах (з газ.);

* Образно. Землі я радість розумію, Стремління квітів знаю. Людей схвильовану надію І в осінь відчуваю (М. Гірник).

Значення в інших словниках

1. стремління — стремлі́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. стремління — Намага, Прага, потяг, нахил  Словник чужослів Павло Штепа
3. стремління — -я, с. Сильне бажання, непереборний потяг до здійснення чого-небудь; прагнення. || перев. мн. Наміри, помисли, задуми.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. стремління — ПРА́ГНЕННЯ до чого, чого, з інфін., яке (настійне, активне виявлення внутрішньої потреби в чому-небудь, у здійсненні чогось тощо), ПО́ТЯГ до чого, ТЯЖІ́ННЯ до чого, ТЯ́ГА до чого, рідше, ПОРИВА́ННЯ до чого, яке, ЖАДА́ННЯ чого, з інфін.  Словник синонімів української мови
5. стремління — СТРЕМЛІ́ННЯ, я, с. Сильне бажання, непоборний потяг до здійснення чого-небудь; прагнення. — Всі мрії і всі почуття ми зілляли в одне єдине стремління — прагнення перемоги… (Гончар, III, 1959, 135); — Досвід керівної роботи в тебе є.  Словник української мови в 11 томах