стриб
СТРИБ, розм.
Уживається як присудок за знач. стриба́ти і стрибну́ти.
Оленка з печі та за ручки Андрійка, та собі стриб, стриб!.. (А. Тесленко);
Промінь пронизав темряву, і на брудну стіну – стриб! – райдужний, мальований зайчик (С. Васильченко);
Давид під лікоть її, дівчата з сміхом за руки – стриб, і на возі вже дівчина (А. Головко);
Скаче цап у двір од страху, До хліва вже підлетів. Тут Федько з одного маху З нього стриб і хлів закрив! (С. Олійник).
Словник української мови (СУМ-20)