стригунець
СТРИГУНЕ́ЦЬ, нця́, ч.
Зменш.-пестл. до стригу́н.
– Може, як позичить Данько грошей, то й стригунців придбаємо... Овес у нас добре зародив (М. Стельмах);
– А я от що, панове, думаю: чим грати на гроші, так краще я поставлю двох хортів, а ти, Вурдило, став свого золотавого стригунця (З. Тулуб);
* У порівн. – Нічого, він [кінь] попасеться, вб'ється в тіло та ще й як вибрикуватиме. Як стригунець іржатиме! (Ю. Збанацький).
Словник української мови (СУМ-20)