стриміти
СТРИМІ́ТИ, млю́, ми́ш; мн. стримля́ть; недок.
1. тільки 3 ос. Височіти, здійматися над рівнем, поверхнею чого-небудь; видаватися, виступати вгору.
Голі, давно білені, муровані стовпи стриміли понуро вгору (І. Франко);
Зранений трьохсотлітній дуб давно вже всох, і в небо тепер стриміло голе покручене гілля (П. Панч);
Над ними [перелазами] схиляються вітами старезні розложисті осокори, стримлять поодинокі високі сосни (В. Козаченко);
* У порівн. Єремія виїхав з двору і на окопі знов углядів здоровецького старця. Старець сидів на окопі, неначе стриміла копиця сіна (І. Нечуй-Левицький);
// Рости сторч, не прилягати щільно (про вуса, волосся і т. ін.).
Непідголене і розпатлане волосся, жорстке, як кнуряча щетина, стриміло догори і закривало лоб і товсту шию (О. Стороженко);
На нього налетів низькорослий опецькуватий жовнір з сизим носом, під яким стриміли .. вуса (М. Стельмах);
// Частково виступати звідки-небудь.
Матня невода швидко наближалась до берега. У вічках стриміли щуки, біла риба, лини, оселедці (О. Десняк);
З кучугури сірого попелу стримів чорний димар та напівзруйнована піч (О. Донченко);
// Виглядати звідки-небудь (про щось засунуте, закладене в, за або під що-небудь).
За поясами [у гусарів] стриміли дорогі кинжали з срібними позолоченими держалнами (І. Нечуй-Левицький);
В нагрудній кишеньці піджака [Вершиніна] стриміло два олівці і авторучка (О. Гуреїв);
В хаті вечорова сутінь. Пахне васильками, що стримлять під сволоком (І. Цюпа);
// розм. Бути в якому-небудь місці, міститися де-небудь, виділяючись серед навколишнього простору.
На подвір'ї стриміли тільки два .. хлівці (І. Нечуй-Левицький);
// Бути видним, помітним зорові; виднітися.
Сіро-зеленим кублом ген-ген стриміла Ковалівка... (Я. Качура).
2. розм. Перебувати де-небудь (про чиюсь небажану, надокучливу, недоречну, постійну і т. ін. присутність).
Голос пані Бровко підскочив угору, як на пружині: – Прошу вийти й не стриміти мені під дверима (Ірина Вільде);
На другий день погнав я пасти. Хлопці полягали спати.., а мене заставили скот завертати. Вони собі спочивають, а я стримлю з ґерлиґою біля худоби (Григорій Тютюнник).
3. Стрімко рухатися в якомусь напрямі (перев. знизу догори).
Смола кипить. З дна стримлять чорні бунтівливі потоки (Ю. Яновський);
// Литися, текти струменем; струмувати.
Тут коло мене вже ріка стриміла униз (П. Тичина);
// Здійматися й переміщатися вгору, поширюючись над чим-небудь (про дим, туман, пил і т. ін.).
Вечірнє село оживає. Ще стримлять угору прямовисні стовпи диму. Але потроху вони тануть (Ю. Яновський).
4. розм. Те саме, що пра́гнути.
Хай нидіють замерзлі душі, За слово осуду – прости. Я все життя стриміти мушу До недосяжної мети (Л. Дмитерко).
◇ Ду́мка [гвіздко́м] стрими́ть (стирчи́ть, сиди́ть і т. ін.) у голові́ (рідко у голі́воньці) див. ду́мка;
(1) Кілко́м стримі́ти у душі́ – дуже заважати, набридати.
– Їй-богу нема? Я всі санки витрусив, – обізвався Кіндрат, котрому ці коробки, як і самі лихі панни, кілком стриміли у душі (І. Нечуй-Левицький);
Стирча́ти (стримі́ти) спи́чкою (більмо́м) в (на) о́ці (в (на) оча́х) див. стирча́ти;
(2) Стримі́ти [гвіздко́м (цвя́хом, цвя́шком)] в голові́ (в па́м'яті, у мо́зку і т. ін.) – постійно з'являтися, поставати в свідомості, невідступно переслідувати кого-небудь (про образи, думки і т. ін.).
Довбня тепер стримів гвіздком у її голові, стояв перед очима (Панас Мирний);
Слово “замерз” стриміло в моєму мозку холодним цвяхом (А. Хорунжий);
Починаю своєю звичкою перебирати в думках старі сюжети новел, невикористані теми, що здавна гвіздками стриміли в моєму пам'ятку [пам'яті] (С. Васильченко);
Пилипко, вмовляючи матір, тільки заспокоював її. В його малій голівоньці гвіздком стриміла думка, – от хоч би що, а піти посипати! (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)