струмінчик
СТРУМІ́НЧИК, а, ч.
Зменш.-пестл. до стру́мінь 1, 2.
Струмінчик витікає просто з дупла старої верби при землі і весело дзюркоче по камінчиках у Дніпро... (О. Гончар);
Поклала [Кумиш] в жар жмут сухого кураю, роздмухала його, і тоненький струмінчик кучерявого диму потягся (З. Тулуб).
Словник української мови (СУМ-20)