струмінчик

СТРУМІ́НЧИК, а, ч. Зменш.-пестл. до стру́мінь 1, 2.

Струмінчик витікає просто з дупла старої верби при землі і весело дзюркоче по камінчиках у Дніпро… (Гончар, Тронка, 1963, 248);

Поклала [Кумиш] в жар жмут сухого кураю, роздмухала його, і тоненький струмінчик кучерявого диму потягся (Тулуб, В степу.., 1964, 17).

Значення в інших словниках

1. струмінчик — струмі́нчик іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. струмінчик — СТРУМІ́НЧИК, а, ч. Зменш.-пестл. до стру́мінь 1, 2. Струмінчик витікає просто з дупла старої верби при землі і весело дзюркоче по камінчиках у Дніпро... (О. Гончар); Поклала [Кумиш] в жар жмут сухого кураю, роздмухала його, і тоненький струмінчик кучерявого диму потягся (З. Тулуб).  Словник української мови у 20 томах
3. струмінчик — -а, ч. Зменш.-пестл. до струмінь 1), 2).  Великий тлумачний словник сучасної мови