струмінчик
СТРУМІ́НЧИК, а, ч. Зменш.-пестл. до стру́мінь 1, 2.
Струмінчик витікає просто з дупла старої верби при землі і весело дзюркоче по камінчиках у Дніпро… (Гончар, Тронка, 1963, 248);
Поклала [Кумиш] в жар жмут сухого кураю, роздмухала його, і тоненький струмінчик кучерявого диму потягся (Тулуб, В степу.., 1964, 17).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- струмінчик — струмі́нчик іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- струмінчик — СТРУМІ́НЧИК, а, ч. Зменш.-пестл. до стру́мінь 1, 2. Струмінчик витікає просто з дупла старої верби при землі і весело дзюркоче по камінчиках у Дніпро... (О. Гончар); Поклала [Кумиш] в жар жмут сухого кураю, роздмухала його, і тоненький струмінчик кучерявого диму потягся (З. Тулуб). Словник української мови у 20 томах
- струмінчик — -а, ч. Зменш.-пестл. до струмінь 1), 2). Великий тлумачний словник сучасної мови