струшуватися
СТРУ́ШУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., СТРУСИ́ТИСЯ, струшу́ся, стру́сишся, док.
1. Обтрушуючи себе, очищатися від чого-небудь.
– Та тут, як і надворі, ллє! – скрикнув він, струшуючись (Панас Мирний);
Михайло бадьоро вистрибнув із візка, струсився .. і попростував до хвіртки (Олесь Досвітній);
// Трясучи тілом, очищатися від чого-небудь (про тварин).
У присмерку беркут прилетів на своє звичне сідало і довго вовтузився, чистив дзьобом велетенське пір'я, струшувався і намагався зручніше усістися на ночівлю (З. Тулуб).
2. Дрижати, хитатися, коливатися, двигтіти від струсу.
“Мирний” рипить усіма своїми зв'язками і наче стогне і здригається і, стрімко хитаючись, пірнає бугшпритом у воду і знову струшується, винирнувши з води (О. Довженко).
3. Відриватися й падати від струсу.
В теплицях, де росли помідори, встановили свистки, що діяли від стисненого повітря. Внаслідок коливання повітря, викликаного свистком, пилок добре струшувався (із журн.);
Її ластів'яні щоки світилися приязню, на брові тремтіла стигла краплина. Вона переливалася невиразними боками, ось-ось струситься (Є. Гуцало);
* Образно. Літо стояло сухе, червневими ночами Ташань кипіла від зорепадів, а людям тільки дай на очі, кажуть: – Ото бомби кидають, не втримуються й зорі на небі – струшуються (Григорій Тютюнник).
4. Мимоволі робити різкі, судорожні рухи; здригатися.
Христя мовчки виступала і раз по раз струшувалась (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)