стріпнути
СТРІПНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., кого, що і без прям. дод.
Однокр. до стрі́пувати.
Зайшов дядько Баран. Енергійно стріпнув шапкою, на засмічену, не миту, видно, з довоєнних часів підлогу ляпнула снігова каша (Ю. Збанацький);
Ольга Юліанівна допомогла Лесі встати, стріпнула й згорнула ряденце (М. Олійник);
Дощ утихає. З мокрого гілля – Коли стріпне його студений вітер – Ще краплі падають (М. Рильський);
Вона стріпнула головою, поправила на потилиці волосся і підступилася до Гната (С. Чорнобривець);
Дівчина... всміхнулася тихо й віями стріпнула (А. Головко);
Впав коник на траву, стріпнув зеленими крильцями (О. Донченко);
– Снігу не так багато, але яка дорога!.. Так і кортить сісти в санки, стріпнути віжками і помчатись по блискучій наковзаній стрічці... (С. Добровольський);
// кого, що. З силою трясонути кого-, що-небудь.
Мовчки, без єдиного слова, взяв [Василь] Смолярчука за груди – стріпнув так його, що Кирилові лопнув очкур на опасистому тілі... (Г. Косинка).
Словник української мови (СУМ-20)