стухати
СТУХА́ТИ, а́є, недок., СТУ́ХНУТИ, не; мин. ч. стух, ла, ло; док.
1. Переставати горіти, світитися; гаснути.
Увесь день не стухав вогонь у хижі (С. Скляренко);
Над Одесою стухали заграви (В. Кучер);
Все кругом ущухло, Люд поснув давно... Край села не стухло Світлечко одно (П. Грабовський);
// безос.
Крутінь іскрутивши, вкинула [мати] в піч, де вже стухло було (П. Тичина).
2. Виявлятися слабше, ніж раніше; спадати.
Вже надвечір, як став стухать жар, повертались ми у село луговиною (О. Стороженко);
Сонце схилялось.., проте спека не стухала (Яків Баш);
Іскрою запалало в очах якесь бажання й стухло (Іван Ле і О. Левада).
3. Ставати меншим за обсягом, величиною (про опухлу частину тіла); відтухати.
Серце її обливалося кров'ю, очі не стухали від сліз (Л. Яновська);
В неї нагнало око, як куряче яйце. Око стухло, але од того часу вона осліпла на праве око (І. Нечуй-Левицький);
Нога трохи стухла, але ще була червона на місці зарубцьованої рани й пашіла вогнем (В. Кучер);
// жарт. Те саме, що ху́днути.
Поки багатий стухне, то убогий опухне (прислів'я).
Словник української мови (СУМ-20)