стухлий
СТУ́ХЛИЙ¹, а, е.
1. Дієпр. акт. до сту́хнути¹.
2. у знач. прикм. Тьмяний, невиразний (про очі, погляд).
Гриць одказав не словами, а зблідлим обличчям та стухлими очима (Панас Мирний).
СТУ́ХЛИЙ², а, е.
Дієпр. акт. до сту́хнути².
– Вода .. стухла, стара і мутна (І. Франко);
У човні терпко пахло лепехою і рогозом – .. але обидва запахи забивав сморід стухлої риби – рибина стухла десь під дощатим містком (Ю. Мушкетик);
* Образно. А чи ж бачив хто на світі краще повітря, як ось тут [у саду]? А ще до того в порівнянні із стухлою, гнилою атмосферою канцелярії (А. Крушельницький).
Словник української мови (СУМ-20)