стухлий
СТУ́ХЛИЙ¹, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до сту́хнути¹.
2. у знач. прикм. Тьмяний, невиразний (про очі, погляд).
Гриць одказав не словами, а зблідлим обличчям та стухлими очима (Мирний, III, 1954, 189).
СТУ́ХЛИЙ², а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до сту́хнути².
— Вода.. стухла, стара і мутна (Фр., XIII, 1954, 422);
*Образно. А чи ж бачив хто на світі краще повітря, як ось тут [у саду]? А ще до того в порівнянні із стухлою, гнилою атмосферою канцелярії (Круш., Буденний хліб.., 1960, 103).
Словник української мови (СУМ-11)