стухати

СТУХА́ТИ, а́є, недок., СТУ́ХНУТИ, не; мин. ч. стух, ла, ло; док.

1. Переставати горіти, світитися; гаснути.

Увесь день не стухав вогонь у хижі (С. Скляренко);

Над Одесою стухали заграви (В. Кучер);

Все кругом ущухло, Люд поснув давно... Край села не стухло Світлечко одно (П. Грабовський);

// безос.

Крутінь іскрутивши, вкинула [мати] в піч, де вже стухло було (П. Тичина).

2. Виявлятися слабше, ніж раніше; спадати.

Вже надвечір, як став стухать жар, повертались ми у село луговиною (О. Стороженко);

Сонце схилялось.., проте спека не стухала (Яків Баш);

Іскрою запалало в очах якесь бажання й стухло (Іван Ле і О. Левада).

3. Ставати меншим за обсягом, величиною (про опухлу частину тіла); відтухати.

Серце її обливалося кров'ю, очі не стухали від сліз (Л. Яновська);

В неї нагнало око, як куряче яйце. Око стухло, але од того часу вона осліпла на праве око (І. Нечуй-Левицький);

Нога трохи стухла, але ще була червона на місці зарубцьованої рани й пашіла вогнем (В. Кучер);

// жарт. Те саме, що ху́днути.

Поки багатий стухне, то убогий опухне (прислів'я).