стухати

ГА́СНУТИ (переставати горіти, світитися), ЗГАСА́ТИ (ІЗГАСА́ТИ), ЗАГАСА́ТИ, ПОГАСА́ТИ, УГАСА́ТИ (ВГАСА́ТИ), ДОГАСА́ТИ, ГАСИ́ТИСЯ, ЗАГА́ШУВАТИСЯ, ТУ́ХНУТИ, ПОТУХА́ТИ, СТУХА́ТИ, ЗАТУХА́ТИ, УТУХА́ТИ (ВТУХА́ТИ), ПРИГАСА́ТИ, ПРИТУХА́ТИ (поступово); ДОГОРЯ́ТИ (ДОГОРА́ТИ), ЗГОРЯ́ТИ (ЗГОРА́ТИ) (до кінця); МЕ́РКНУТИ, МЕ́РКТИ (втрачаючи блиск, яскравість); ПРИМЕРКА́ТИ (поступово втрачаючи блиск, яскравість). — Док.: зга́снути (ізга́снути), зага́снути, пога́снути, уга́снути (вга́снути), дога́снути, погаси́тися, згаси́тися рідко поту́хнути, сту́хнути, зату́хнути, уту́хнути (вту́хнути), прига́снути, приту́хнути, приту́хти розм. догорі́ти, згорі́ти, поме́ркнути, поме́ркти, приме́ркнути, приме́ркти. Одна головешка і в печі гасне, а дві і в полі горять (прислів'я); Вже й смеркло, вже й ніч настала, і другі півні заспівали, а світло не згасало в кімнаті (І. Нечуй-Левицький); Каганець ізгас (Марко Вовчок); Книжки не хотіли горіти, обвуглювались по краях, вогонь загасав (О. Полторацький); Горіло світло, погасало, Погасло... (Т. Шевченко); Іскра тихо тліла, не вгасала, І розгорілася багаттям (Леся Українка); Догасає вогнище; Сірники гасилися один за одним, навіть не розгорівшись (С. Васильченко); Ой ішов я через село, всюди ся світило, Куди я мав повертати, там ся загасило (коломийка); У його хаті потухло зовсім.. Далі й по других вікнах стало тухнути (Панас Мирний); Над Одесою стухали заграви (В. Кучер); Поволі затухали вогні на бородінському полі (П. Кочура); Полум'я почало втухати (І. Ле); Дотлівають цурпалки у вогнищі, зовсім пригасають (Т. Масенко); Заграва все притухала і притухала, розсипаючи по обрію жовтогарячий жар (О. Донченко); Край шляху, в долинці, догоряє вогнище (М. Коцюбинський); Вже друга свічка догорала (Я. Качура); Вже згорає неба край на крайках степів (Ю. Яновський); Меркло вугілля в печі (П. Грабовський); Спалахували й примеркали, і знову спалахували, щоб знову примеркнути — смолоскипи (Ю. Смолич).

СТУХА́ТИ (про опухлі частини тіла — зменшуватися обсягом, величиною), ВІДТУХА́ТИ, ОПАДА́ТИ. — Док.: сту́хнути, відту́хнути, опа́сти. — В мене й очі не стухають від сліз (Л. Яновська); Нога трохи стухла, але ще була червона на місці зарубцьованої рани (В. Кучер); Як глянула в цебер на себе, аж жахнулася: отак розпухла від плачу.. Мусила в соняшниках під селом відсидітись, поки хоч трохи відтухла (А. Головко).

ХУ́ДНУТИ (ставати худим або худішим, втрачати на вазі), СО́ХНУТИ, ВИСИХА́ТИ, МАРНІ́ТИ, МІЗЕРНІ́ТИ, ОПАДА́ТИ розм., СТУХА́ТИ жарт.; СПАДА́ТИ (перев. із сл. тіло). — Док.: сху́днути, поху́днути, похуді́ти, оху́днути рідше зсо́хнути (зсо́хти), ви́сохнути (ви́сохти), посо́хнути (посо́хти), посхну́ти, охля́нути (охля́ти), змарні́ти, помарні́ти, змізерні́ти, помізе́рніти, опа́сти, сту́хнути. Вона худла і блідла, чуючись трохи послабленою від посту при важкій праці в школі (М. Коцюбинський); За час, протягом якого я тут не був, тітка схудла, постарішала, очі їй попровалювались під лоба (Є. Гуцало); Коли надійшла осінь і зігнала його (діда) з любимих полонин, він марнів, сох, видимо, аж до відживляючої весни (І. Франко); Він боявся, що ми з Данилом так охлянемо на кислому молоці, що не зможемо тримати молотка в руках (М. Чабанівський); За ті страшні дні вона змізерніла, змарніла, постаріла; лице осунулось, і очі неначе пригасли (І. Нечуй-Левицький); — Тонна в бикові, а ти йому даєш два кілограми дерті? Травою щоб жив? .. Щоб охуд, опав? (К. Гордієнко); Доки багатий стухне, бідний з голоду опухне (прислів'я); — Усе, було, тружусь, роблю — Аж з тіла спала (Л. Глібов). — Пор. 1. марні́ти.