стяга
СТЯГА́, и́, ж., розм.
Те саме, що сму́га.
Вузьку стягу мужицької землі з трьох боків обхоплювала панська (Б. Грінченко);
На кривавій попрузі неба скочила невеличка іскорка; довга проміняста стяга протяглася від неї над землею (Панас Мирний);
Від вогнів вартових дві дороги на морі зустрілись: смуга мертво-зелена й криваво-червона стяга (Леся Українка);
Сонце сідало, і косими стягами падав його світ крізь вікно, на стіл, на долівку, грав сизо-червоним огнем на пляшці (Панас Мирний);
Владика сидить на осяянім Фебовім ганку І від підвладних народів приймає дари; .. і довгою в'ються стяго́ю Перед потужним язики земні в розмаїтих убраннях (М. Зеров, пер. з тв. Вергілія).
Словник української мови (СУМ-20)