стяга
СТЯГА́, и́, ж., розм. Те саме, що сму́га.
Вузьку стягу мужицької землі з трьох боків обхоплювала панська (Гр., II, 1963, 100);
На кривавій попрузі неба скочила невеличка іскорка; довга проміняста стяга протяглася від неї над землею (Мирний, І, 1954, 317);
Від вогнів вартових дві дороги на морі зустрілись: смуга мертво-зелена й криваво-червона стяга (Л. Укр., І, 1951, 245);
Сонце сідало, і косими стягами падав його світ крізь вікно, на стіл, на долівку, грав сизо-червоним огнем на пляшці (Мирний, І, 1954, 196);
Владика сидить на осяянім Фебовім ганку І від підвладних народів приймає дари;.. і довгою в’ються стяго́ю Перед потужним язики земні в розмаїтих убраннях (Зеров, Вибр., 1966, 258).
Словник української мови (СУМ-11)