стіжок
СТІЖО́К, жка́, ч.
1. Те саме, що стіг.
Миша в стіжку не загине (прислів'я);
На току стіжків високих Стирчало щось мало не п'ять (С. Руданський);
Безліч довгих ожередів та стіжків нового, тільки що звезеного хліба запалали заразом (І. Нечуй-Левицький);
Стала [Катря] снопи складати. Накидає вилами на стіжок снопів, а тоді по драбині вилізе – викладе їх, та й знову (А. Головко);
* У порівн. – Оце маю пошану від рідної жінки, – удавано зітхнув батько, натягаючи на вуха велику, мов стіжок, заячу шапку (М. Стельмах).
2. чого, перен. Купа предметів, перев. однорідних.
На тарілці лежав цілий стіжок маринованої риби (І. Нечуй-Левицький);
На балкон намела завірюха Стружок легеньких стіжок (Т. Масенко);
// Про густе, скуйовджене волосся.
– А ще й учені книги пише [Тугаєвич]! – не витримує Матвій Боцюн, струсонувши огнистим стіжком своєї чуприни (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)