стійбище
СТІ́ЙБИЩЕ, а, с.
1. Тимчасове поселення кочівників.
Вдалині вночі ледве помітно блищали вогники – то були стійбища каракалпаків, і старий казах-провідник розповів Бутакову, що вони приїжджають сюди збирати ягоди (З. Тулуб);
В сиву давнину біля цієї могили таборилися стійбища кочівників (С. Добровольський).
2. Селище осілих народностей Приамур'я та Сахаліну.
Від голоду і хвороб вимирали цілі стійбища [нівхів] (з газ.).
3. Місце відпочинку тварин і пастухів на пасовищі.
За роки війни стійбище розруйнувалося, перетворилося в пустирище: кошари порозтягувано, землянки порозвалювались, тільки й зосталися купи глини та рештки плетених загорож (О. Гончар);
Одного .. невеселого весняного дня у той бік, де було оленярське стійбище, забрів ведмідь (В. Гжицький).
Словник української мови (СУМ-20)