субчик
СУ́БЧИК, а, ч., розм., рідко.
Темна, підозріла особа; неприємний суб'єкт.
– Що, субчику, впіймався? (П. Загребельний);
– Знаємо, видали таких субчиків... Подумаєш, яке цабе?! (Я. Качура).
Словник української мови (СУМ-20)СУ́БЧИК, а, ч., розм., рідко.
Темна, підозріла особа; неприємний суб'єкт.
– Що, субчику, впіймався? (П. Загребельний);
– Знаємо, видали таких субчиків... Подумаєш, яке цабе?! (Я. Качура).
Словник української мови (СУМ-20)