субчик —
-а, ч., розм., рідко. Темна, підозріла особа; неприємний суб'єкт.
Великий тлумачний словник сучасної мови
субчик —
СУ́БЧИК, а, ч., розм., рідко. Темна, підозріла особа; неприємний суб'єкт. – Що, субчику, впіймався? (П. Загребельний); – Знаємо, видали таких субчиків... Подумаєш, яке цабе?! (Я. Качура).
Словник української мови у 20 томах
субчик —
(-а) ч. 1. крим. Звідник, сутенер. СЖЗ, 97; ЯБМ, 395. 2. мол.;жарт. Чоловік, хлопець. Вже біля самих дверей обернувся. — Може, почекати субчика? (Л. Федорук, Хомут). ПСУМС, 67.
Словник жарґонної лексики української мови
субчик —
ТИП зневажл. (людина з дивними або негативними рисами), ТИ́ПУС зневажл., ТИ́ПИК зневажл., СУБ'Є́КТ зневажл., ФРУКТ зневажл., СУ́БЧИК зневажл. Ференц над вухо пояснив лейтенантові, що суб'єкт з портфелем справді спекулянт..
Словник синонімів української мови
субчик —
СУ́БЧИК, а, ч., розм., рідко. Темна, підозріла особа; неприємний суб’єкт. — Що, субчику, впіймався? (Загреб., Спека, 1961, 92); — Знаємо, видали таких субчиків… Подумаєш, яке цабе?! (Кач., II, 1958, 31).
Словник української мови в 11 томах