субчик

СУ́БЧИК, а, ч., розм., рідко. Темна, підозріла особа; неприємний суб’єкт.

— Що, субчику, впіймався? (Загреб., Спека, 1961, 92);

— Знаємо, видали таких субчиків… Подумаєш, яке цабе?! (Кач., II, 1958, 31).

Значення в інших словниках

1. субчик — су́бчик іменник чоловічого роду, істота рідко  Орфографічний словник української мови
2. субчик — -а, ч., розм., рідко. Темна, підозріла особа; неприємний суб'єкт.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. субчик — СУ́БЧИК, а, ч., розм., рідко. Темна, підозріла особа; неприємний суб'єкт. – Що, субчику, впіймався? (П. Загребельний); – Знаємо, видали таких субчиків... Подумаєш, яке цабе?! (Я. Качура).  Словник української мови у 20 томах
4. субчик — (-а) ч. 1. крим. Звідник, сутенер. СЖЗ, 97; ЯБМ, 395. 2. мол.;жарт. Чоловік, хлопець. Вже біля самих дверей обернувся. — Може, почекати субчика? (Л. Федорук, Хомут). ПСУМС, 67.  Словник жарґонної лексики української мови
5. субчик — ТИП зневажл. (людина з дивними або негативними рисами), ТИ́ПУС зневажл., ТИ́ПИК зневажл., СУБ'Є́КТ зневажл., ФРУКТ зневажл., СУ́БЧИК зневажл. Ференц над вухо пояснив лейтенантові, що суб'єкт з портфелем справді спекулянт..  Словник синонімів української мови