судити
СУДИ́ТИ, суджу́, су́диш, недок. і док.
1. тільки недок. Складати думку про кого-, що-небудь, робити висновок щодо когось, чогось.
[Прісцілла:] Ти мало знаєш апостолові твори, щоб судити (Леся Українка);
По наших поемах і віршах через п'ятдесят, сто років нащадки будуть судити про людину нашої епохи (А. Малишко);
В ешелоні, мабуть, багато вагонів; про це можна судити з того, що дуже здалеку натужно чахкав паровоз (Іван Ле);
// Міркувати.
Я суджу об'єктивно, а тут же треба приймати на увагу і суб'єктивний бік справи (Леся Українка);
То́му занесли до хати, а товпа [натовп] вийшла за ворота і почала судити по-своєму. – Басараби знов зачинають вішатися, не мають гаразду в голові (В. Стефаник);
[Чопорій:] Ви, Ганно, .. розумно судите (М. Кропивницький);
// рідко. Говорити, балакати.
[Галя:] Ти не чула, сестро, що то вчора про дядька Панаса всі громадяне судили у волості! (І. Карпенко-Карий).
2. тільки недок., кого, що і без прям. дод. Оцінювати кого-, що-небудь, чиїсь учинки, поведінку.
Діти батька не судять (Номис);
[Швачка:] Колишня босоніжка, посполита, і стану подлого [підлого] і роду незначного, судити має гідності лицарські (Леся Українка);
Прошу не судити мене суворо і порадити мені що-небудь (О. Довженко);
// Висловлювати свій осуд, засуджувати кого-, що-небудь.
[Кассандра:] Андромахо!.. Не ти найнещасливіша у світі, тож не суди нещасних (Леся Українка);
Не судіть пісень моїх, о браття, Що в їх світла часом не бува..: Як живе, так кожен і співа (П. Грабовський);
Про нього думали, його знали, над його книгами хвилювалися і в той же час його судили (Н. Рибак);
// розм. Неславити кого-небудь; пересуджувати.
– Набріхує [баба Параска] на мене, судить мене по селі й по хуторах (І. Нечуй-Левицький);
– Вернися, доне! Не треба проводити нас. Свекруха сердиться, то ще подумає, що ти судиш її, – порадила Ївга (Л. Яновська);
Попід хатами в кольорових очіпках щільними рядами сиділи баби й молодиці, лущили соняшник .. і, хитаючи головами, когось судили (С. Васильченко).
3. тільки недок., кого, що і без прям. дод. Розглядати чию-небудь справу в судовому порядку.
– Чия справа? – Війтова! – А хто судить? – Війт! (прислів'я);
Настав день, в котрий мали судити Гната (М. Коцюбинський).
4. тільки недок., кого, що і без прям. дод. У спортивних іграх – стежити за дотриманням правил і розв'язувати суперечки.
Судити матч приїхав суддя аж з обласного центру (Л. Дмитерко).
5. кого, що і з інфін. Призначати, прирікати кому-небудь (про долю, талан і т. ін.).
Хай Доля нам судила муку, Та, друже, не впадай в розпуку (В. Мисик).
(1) Не мені́ (нам і т. ін.) суди́ти – я (ми і т. ін.) не хочу (не хочемо) або не в змозі робити висновок щодо чого-небудь.
Зробив я те, що міг зробити; Чи добре – не мені судити (І. Франко);
Чи вірно змальовують художники на своїх полотнах Переяславську Раду, не нам судити (О. Довженко);
(2) Суди́ти і (та) гу́дити – неславити, пересуджувати кого-небудь.
Зінька аж зітхнула, що Соломію більше гудили та судили, ніж хвалили (І. Нечуй-Левицький);
– Кому вже, кому, а мені треба позавидувати їй [Гані], – обізвалася Зося, ніби гудячи й судячи себе (І. Нечуй-Левицький).
○ (3) Су́дячи з (по)..., у знач. прийм. – беручи до уваги що-небудь, на підставі чогось.
Судячи з усього, парад мав бути урочистий, помпезний (О. Гончар);
Судячи з адреси, редакція містилася не так далеко, а все ж дорога туди, кажуть, забере добрих півтори-дві години (М. Олійник);
Незнайома жінка, стара і, судячи по шалі на голові, з міщан, з криком і плачем домагалася, щоб її допустили до отця каноніка (Ірина Вільде);
(4) Су́дячи з то́го, що, у знач. спол. – приєднує підрядну частину зі значенням підстави, аргументу.
Судячи з того, що злодій не обзивається ні на які пропозиції... можна гадати, що тут справа не в грошах, а в чомусь іншому (В. Винниченко).
◇ (5) Суди́ти і (та) ряди́ти; суди́ти, ряди́ти:
а) управляти, скеровувати.
– Запорожці тепер перші пани на Вкраїні: понаставляв я їх сотниками й полковниками, судитимуть і рядитимуть вони по запорозьких звичаях усю Вкраїну (П. Куліш);
[Пан:] Я вас розсуджу. Марусю, тобі казав: не смій уступатись, як я стану судить та рядить: я на те пан (М. Костомаров);
б) роздумувати над чимось, розв'язувати яке-небудь питання, завдання і т. ін.
Не вигадали поради й волосні. Судили, рядили – та окружному, а окружний – та губернаторові (Панас Мирний);
(6) Суди́ти судо́м:
а) розглядати чию-небудь справу в судовому порядку.
Чайченка тоді гарячка палила; без пам'яті сливе був він. Не вважають – беруть, везуть його судити судом (Марко Вовчок);
В боярських оселищах судили бояри своїм вотчинним судом (А. Хижняк);
б) висловлювати осуд; гудити.
Дівчат научала [Відьма], Щоб з панами не кохались, Людей не цурались. А то Бог вас покарає, А ще гірше люде; Люде горді, неправедні, Своїм судом судять (Т. Шевченко).
Словник української мови (СУМ-20)