судити

Чинити <�творити> суд; (суворо) осуджувати, висловлювати осуд, засуджувати; ЖМ. пересуджувати, неславити, судити-гудити; (в суді) розсуджувати, процесувати, розглядати справу, д. вести розправу; (кому) призначати, прирікати; (- що) мати <�висловлювати, виробляти> думку, розмірковувати.

Значення в інших словниках

1. судити — суди́ти 1 дієслово недоконаного виду cкладати думку про кого-, що-небудь; оцінювати кого-, що-небудь, чиїсь учинки, поведінку; розглядати чию-небудь справу в судовому порядку; у спортивних іграх...  Орфографічний словник української мови
2. судити — див. карати  Словник синонімів Вусика
3. судити — Обіцяти, наобіцювати, наобіцяти, пообіцювати, пообіцяти, приобіцювати, приобіцяти  Словник чужослів Павло Штепа
4. судити — СУДИ́ТИ, суджу́, су́диш, недок. і док. 1. тільки недок. Складати думку про кого-, що-небудь, робити висновок щодо когось, чогось. [Прісцілла:] Ти мало знаєш апостолові твори, щоб судити (Леся Українка); По наших поемах і віршах через п'ятдесят...  Словник української мови у 20 томах
5. судити — суди́ти: ♦ ко́ждий по собі су́дит (Франко) (м, ср, ст)  Лексикон львівський: поважно і на жарт
6. судити — Не суди одного але двох. Обі стороні є причиною спору, обі й треба судити. Розсудімся сами, хай не судять нас пани. Погодімся. Так судила Божа воля, щоб давила нас недоля. Віра в фаталізм, що кожньому доля призначена.  Приповідки або українсько-народня філософія
7. судити — суджу, судиш, недок. і док. 1》 тільки недок., неперех.Складати думку про кого-, що-небудь, робити висновок щодо когось, чогось. || Міркувати. || рідко. Говорити, балакати. Не мені (нам і т. ін.) судити — я (ми і т. ін.  Великий тлумачний словник сучасної мови
8. судити — суди́ти і (та) ряди́ти; суди́ти, ряди́ти. 1. Управляти, скеровувати. — Запорожці тепер перші пани на Вкраїні: понаставляв я їх сотниками й полковниками, судитимуть і рядитимуть вони по запорозьких звичаях усю Вкраїну (П. Куліш); (Пан:) Я вас розсуджу.  Фразеологічний словник української мови
9. судити — ОБМОВЛЯ́ТИ кого (неприязно висловлюватися про кого-небудь, поширювати погані думки про когось, зводити наклеп на когось), ОБСУ́ДЖУВАТИ (ОСУ́ДЖУВАТИ), СУДИ́ТИ, НЕСЛА́ВИТИ, ОБГОВО́РЮВАТИ (ОГОВО́РЮВАТИ) розм.  Словник синонімів української мови
10. судити — Суди́ти, -джу́, -диш, -дить, -дять  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
11. судити — СУДИ́ТИ, суджу́, су́диш, недок. і док. 1. тільки недок., неперех. Складати думку про кого-, що-небудь, робити висновок щодо когось, чогось. [Прісцілла:] Ти мало знаєш апостолові твори, щоб судити (Л. Укр.  Словник української мови в 11 томах
12. судити — Су́дити, -джу, -диш гл. = судомити. Судорга судить руку. Борз. у. --------------- Суди́ти, -джу́, -диш гл. 1) Судить. Люде горді, неправедні, своїм судом судять. Шевч. Бог судить не так, як люде. Ном. № 34. 2) Осуждать, пересуживать. ЗОЮР. І. 52.  Словник української мови Грінченка