судити

СУДИ́ТИ, суджу́, су́диш, недок. і док.

1. тільки недок. Складати думку про кого-, що-небудь, робити висновок щодо когось, чогось.

[Прісцілла:] Ти мало знаєш апостолові твори, щоб судити (Леся Українка);

По наших поемах і віршах через п'ятдесят, сто років нащадки будуть судити про людину нашої епохи (А. Малишко);

В ешелоні, мабуть, багато вагонів; про це можна судити з того, що дуже здалеку натужно чахкав паровоз (Іван Ле);

// Міркувати.

Я суджу об'єктивно, а тут же треба приймати на увагу і суб'єктивний бік справи (Леся Українка);

То́му занесли до хати, а товпа [натовп] вийшла за ворота і почала судити по-своєму. – Басараби знов зачинають вішатися, не мають гаразду в голові (В. Стефаник);

[Чопорій:] Ви, Ганно, .. розумно судите (М. Кропивницький);

// рідко. Говорити, балакати.

[Галя:] Ти не чула, сестро, що то вчора про дядька Панаса всі громадяне судили у волості! (І. Карпенко-Карий).

2. тільки недок., кого, що і без прям. дод. Оцінювати кого-, що-небудь, чиїсь учинки, поведінку.

Діти батька не судять (Номис);

[Швачка:] Колишня босоніжка, посполита, і стану подлого [підлого] і роду незначного, судити має гідності лицарські (Леся Українка);

Прошу не судити мене суворо і порадити мені що-небудь (О. Довженко);

// Висловлювати свій осуд, засуджувати кого-, що-небудь.

[Кассандра:] Андромахо!.. Не ти найнещасливіша у світі, тож не суди нещасних (Леся Українка);

Не судіть пісень моїх, о браття, Що в їх світла часом не бува..: Як живе, так кожен і співа (П. Грабовський);

Про нього думали, його знали, над його книгами хвилювалися і в той же час його судили (Н. Рибак);

// розм. Неславити кого-небудь; пересуджувати.

– Набріхує [баба Параска] на мене, судить мене по селі й по хуторах (І. Нечуй-Левицький);

– Вернися, доне! Не треба проводити нас. Свекруха сердиться, то ще подумає, що ти судиш її, – порадила Ївга (Л. Яновська);

Попід хатами в кольорових очіпках щільними рядами сиділи баби й молодиці, лущили соняшник .. і, хитаючи головами, когось судили (С. Васильченко).

3. тільки недок., кого, що і без прям. дод. Розглядати чию-небудь справу в судовому порядку.

– Чия справа? – Війтова! – А хто судить? – Війт! (прислів'я);

Настав день, в котрий мали судити Гната (М. Коцюбинський).

4. тільки недок., кого, що і без прям. дод. У спортивних іграх – стежити за дотриманням правил і розв'язувати суперечки.

Судити матч приїхав суддя аж з обласного центру (Л. Дмитерко).

5. кого, що і з інфін. Призначати, прирікати кому-небудь (про долю, талан і т. ін.).

Хай Доля нам судила муку, Та, друже, не впадай в розпуку (В. Мисик).

(1) Не мені́ (нам і т. ін.) суди́ти – я (ми і т. ін.) не хочу (не хочемо) або не в змозі робити висновок щодо чого-небудь.

Зробив я те, що міг зробити; Чи добре – не мені судити (І. Франко);

Чи вірно змальовують художники на своїх полотнах Переяславську Раду, не нам судити (О. Довженко);

(2) Суди́ти і (та) гу́дити – неславити, пересуджувати кого-небудь.

Зінька аж зітхнула, що Соломію більше гудили та судили, ніж хвалили (І. Нечуй-Левицький);

– Кому вже, кому, а мені треба позавидувати їй [Гані], – обізвалася Зося, ніби гудячи й судячи себе (І. Нечуй-Левицький).

○ (3) Су́дячи з (по)..., у знач. прийм. – беручи до уваги що-небудь, на підставі чогось.

Судячи з усього, парад мав бути урочистий, помпезний (О. Гончар);

Судячи з адреси, редакція містилася не так далеко, а все ж дорога туди, кажуть, забере добрих півтори-дві години (М. Олійник);

Незнайома жінка, стара і, судячи по шалі на голові, з міщан, з криком і плачем домагалася, щоб її допустили до отця каноніка (Ірина Вільде);

(4) Су́дячи з то́го, що, у знач. спол. – приєднує підрядну частину зі значенням підстави, аргументу.

Судячи з того, що злодій не обзивається ні на які пропозиції... можна гадати, що тут справа не в грошах, а в чомусь іншому (В. Винниченко).

◇ (5) Суди́ти і (та) ряди́ти; суди́ти, ряди́ти:

а) управляти, скеровувати.

– Запорожці тепер перші пани на Вкраїні: понаставляв я їх сотниками й полковниками, судитимуть і рядитимуть вони по запорозьких звичаях усю Вкраїну (П. Куліш);

[Пан:] Я вас розсуджу. Марусю, тобі казав: не смій уступатись, як я стану судить та рядить: я на те пан (М. Костомаров);

б) роздумувати над чимось, розв'язувати яке-небудь питання, завдання і т. ін.

Не вигадали поради й волосні. Судили, рядили – та окружному, а окружний – та губернаторові (Панас Мирний);

(6) Суди́ти судо́м:

а) розглядати чию-небудь справу в судовому порядку.

Чайченка тоді гарячка палила; без пам'яті сливе був він. Не вважають – беруть, везуть його судити судом (Марко Вовчок);

В боярських оселищах судили бояри своїм вотчинним судом (А. Хижняк);

б) висловлювати осуд; гудити.

Дівчат научала [Відьма], Щоб з панами не кохались, Людей не цурались. А то Бог вас покарає, А ще гірше люде; Люде горді, неправедні, Своїм судом судять (Т. Шевченко).