1. Приповідки або українсько-народня філософія

судити

Не суди одного але двох.

Обі стороні є причиною спору, обі й треба судити.

Розсудімся сами, хай не судять нас пани.

Погодімся.

Так судила Божа воля, щоб давила нас недоля.

Віра в фаталізм, що кожньому доля призначена.

Так суди, аби був вовк ситий і коза ціла.

Суди так, аби жадна сторона не зазнала кривди.

Так мені Бог судив.

Доля моя призначена Богом.

Хто судиться за вівцю, той стратить телицЮ.

Процеси є получені з великими коштами.

Хто судить, той блудить.

Суддя може видати мильний вирок.

Що кому Бог судить, того ніхто не розсудить.

Що має статися, того ніхто змінити не годен.

Джерело: Приповідки або українсько-народня філософія на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. судити — суди́ти 1 дієслово недоконаного виду cкладати думку про кого-, що-небудь; оцінювати кого-, що-небудь, чиїсь учинки, поведінку; розглядати чию-небудь справу в судовому порядку; у спортивних іграх... Орфографічний словник української мови
  2. судити — Чинити <�творити> суд; (суворо) осуджувати, висловлювати осуд, засуджувати; ЖМ. пересуджувати, неславити, судити-гудити; (в суді) розсуджувати, процесувати, розглядати справу, д. вести розправу; (кому) призначати, прирікати; (- що) мати <�висловлювати, виробляти> думку, розмірковувати. Словник синонімів Караванського
  3. судити — див. карати Словник синонімів Вусика
  4. судити — Обіцяти, наобіцювати, наобіцяти, пообіцювати, пообіцяти, приобіцювати, приобіцяти Словник чужослів Павло Штепа
  5. судити — СУДИ́ТИ, суджу́, су́диш, недок. і док. 1. тільки недок. Складати думку про кого-, що-небудь, робити висновок щодо когось, чогось. [Прісцілла:] Ти мало знаєш апостолові твори, щоб судити (Леся Українка); По наших поемах і віршах через п'ятдесят... Словник української мови у 20 томах
  6. судити — суди́ти: ♦ ко́ждий по собі су́дит (Франко) (м, ср, ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  7. судити — суджу, судиш, недок. і док. 1》 тільки недок., неперех.Складати думку про кого-, що-небудь, робити висновок щодо когось, чогось. || Міркувати. || рідко. Говорити, балакати. Не мені (нам і т. ін.) судити — я (ми і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
  8. судити — суди́ти і (та) ряди́ти; суди́ти, ряди́ти. 1. Управляти, скеровувати. — Запорожці тепер перші пани на Вкраїні: понаставляв я їх сотниками й полковниками, судитимуть і рядитимуть вони по запорозьких звичаях усю Вкраїну (П. Куліш); (Пан:) Я вас розсуджу. Фразеологічний словник української мови
  9. судити — ОБМОВЛЯ́ТИ кого (неприязно висловлюватися про кого-небудь, поширювати погані думки про когось, зводити наклеп на когось), ОБСУ́ДЖУВАТИ (ОСУ́ДЖУВАТИ), СУДИ́ТИ, НЕСЛА́ВИТИ, ОБГОВО́РЮВАТИ (ОГОВО́РЮВАТИ) розм. Словник синонімів української мови
  10. судити — Суди́ти, -джу́, -диш, -дить, -дять Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  11. судити — СУДИ́ТИ, суджу́, су́диш, недок. і док. 1. тільки недок., неперех. Складати думку про кого-, що-небудь, робити висновок щодо когось, чогось. [Прісцілла:] Ти мало знаєш апостолові твори, щоб судити (Л. Укр. Словник української мови в 11 томах
  12. судити — Су́дити, -джу, -диш гл. = судомити. Судорга судить руку. Борз. у. --------------- Суди́ти, -джу́, -диш гл. 1) Судить. Люде горді, неправедні, своїм судом судять. Шевч. Бог судить не так, як люде. Ном. № 34. 2) Осуждать, пересуживать. ЗОЮР. І. 52. Словник української мови Грінченка