судити
СУДИ́ТИ, суджу́, су́диш, недок. і док.
1. тільки недок., неперех. Складати думку про кого-, що-небудь, робити висновок щодо когось, чогось.
[Прісцілла:] Ти мало знаєш апостолові твори, щоб судити (Л. Укр., II, 1951, 347);
По наших поемах і віршах через п’ятдесят, сто років нащадки будуть судити про людину нашої епохи (Мал., Думки.., 1959, 52);
В ешелоні, мабуть, багато вагонів; про це можна судити з того, що дуже здалеку натужно чахкав паровоз (Ле, Ю. Кудря, 1956, 73);
// Міркувати.
Я суджу об’єктивно, а тут же треба приймати на увагу і суб’єктивний бік справи (Л. Укр., V, 1956, 381);
То́му занесли до хати, а товпа вийшла за ворота і почала судити по-своєму. — Басараби знов зачинають вішатися, не мають гаразду в голові (Стеф., І, 1949, 149);
[Чопорій:] Ви, Ганно,.. розумно судите (Кроп., V, 1959, 122);
// рідко. Говорити, балакати.
[Галя:] Ти не чула, сестро, що то вчора про дядька Панаса всі громадяне судили у волості! (К.-Карий, І, 1960, 77).
Не мені́ (нам і т. ін.) суди́ти — я (ми і т. ін.) не хочу (не хочемо) або не в змозі робити висновок щодо чого-небудь.
Зробив я те, що міг зробити; Чи добре — не мені судити (Фр., XIII, 1954, 145);
Чи вірно змальовують художники на своїх полотнах Переяславську Раду, не нам судити (Довж., III, 1960, 81);
Су́дячи з… (по …), у знач. вставн. сл. — беручи до уваги що-небудь, на підставі чогось.
Судячи з усього, парад мав бути урочистий, помпезний (Гончар, II, 1959, 350);
Незнайома жінка, стара і, судячи по шалі на голові, з міщан, з криком і плачем домагалася, щоб її допустили до отця каноніка (Вільде, Сестри.., 1958, 157).
2. тільки недок., перех. і без додатка. Оцінювати кого-, що-небудь, чиїсь учинки, поведінку.
Діти батька не судять (Номис, 1864, № 9355);
[Швачка:] Колишня босоніжка, посполита, і стану подлого [підлого] і роду незначного, судити має гідності лицарські (Л. Укр., II, 1951, 190);
Прошу не судити мене суворо і порадити мені що-небудь (Довж., І, 1958, 27);
// Висловлювати свій осуд, засуджувати кого-, що-небудь.
[Кассандра:] Андромахо!.. Не ти найнещасливіша у світі, тож не суди нещасних (Л. Укр., II, 1951, 263);
Не судіть пісень моїх, о браття, Що в їх світла часом, не бува..: Як живе, так кожен і співа (Граб., І, 1959, 217);
Про нього думали, його знали, над його книгами хвилювалися і в той же час його судили (Рибак, Помилка.., 1956, 85);
// розм. Неславити кого-небудь; пересуджувати.
— Набріхує [баба Параска] на мене, судить мене по селі й по хуторах (Н.-Лев., II, 1956, 16);
— Вернися, доне! Не треба проводити нас. Свекруха сердиться, то ще подумає, що ти судиш її, — порадила Ївга (Л. Янов., І, 1959, 392);
Попід хатами в кольорових очіпках щільними рядами сиділи баби й молодиці, лущили соняшник.. і, хитаючи головами, когось судили (Вас., І, 1959, 265).
Суди́ти-гу́дити; Суди́ти і (й, та) гу́дити — неславити, пересуджувати кого-небудь.
[Настя:] Як же його мовчать, коли тебе так судять-гудять за твою хліб-сіль! (К.-Карий, II, 1960, 184);
Зінька аж зітхнула, що Соломію більше гудили та судили, ніж хвалили (Н.-Лев., VI, 1966, 321).
3. тільки недок., перех. і без додатка. Розглядати чию-небудь справу в судовому порядку.
— Чия справа? — Війтова! — А хто судить? — Війт! (Укр.. присл.., 1963, 135);
Настав день, в котрий мали судити Гната (Коцюб., І, 1955, 76);
В міському саду судив трибунал захоплених левченківців [петлюрівців] (Гончар, II, 1959, 252).
4. тільки недок., перех. і без додатка. У спортивних іграх — стежити за дотриманням правил і розв’язувати суперечки.
Судити матч приїхав суддя аж з обласного центру (Дмит., Наречена, 1959, 134).
5. перех. і з інфін. Призначати, прирікати кому-небудь (про долю, талан і т. ін.).
Хай Доля нам судила муку, Та, друже, не впадай в розпуку (Мисик, Біля криниці, 1967, 252).
♦ Суди́ти-ряди́ти; Суди́ти-ра́дити; Суди́ти, ряди́ти (ра́дити); Суди́ти і (й, та) ряди́ти (ра́дити):
а) давати лад, керувати.
— Запорожці тепер перші пани на Вкраїні: понаставляв я їх сотниками й полковниками, судитимуть і рядитимуть вони по запорозьких звичаях усю Вкраїну (П. Куліш, Вибр., 1969, 181);
б) висловлювати свої думки; міркувати.
Це, мабуть, були сільські хлопці або, може, робітники з київських фабрик, видно, люди прості, без високої грамоти, а судили-рядили по-державному (Збан., Сеспель, 1961, 254);
До однієї хати усіх звело єдине лихо.. Люди судять-радять (Чорн., Визвол. земля, 1950, 88);
Не вигадали поради й волосні. Судили, рядили — та окружному, а окружний — та губернаторові (Мирний, І, 1949, 137);
Стару матір вели люди, молода жінка несла дочку плачучу, купа уся посувала, жалкуючи, судячи та радячи… (Вовчок, І, 1955, 364);
Суди́ти судо́м див. суд.
Значення в інших словниках
- судити — суди́ти 1 дієслово недоконаного виду cкладати думку про кого-, що-небудь; оцінювати кого-, що-небудь, чиїсь учинки, поведінку; розглядати чию-небудь справу в судовому порядку; у спортивних іграх... Орфографічний словник української мови
- судити — Чинити <�творити> суд; (суворо) осуджувати, висловлювати осуд, засуджувати; ЖМ. пересуджувати, неславити, судити-гудити; (в суді) розсуджувати, процесувати, розглядати справу, д. вести розправу; (кому) призначати, прирікати; (- що) мати <�висловлювати, виробляти> думку, розмірковувати. Словник синонімів Караванського
- судити — див. карати Словник синонімів Вусика
- судити — Обіцяти, наобіцювати, наобіцяти, пообіцювати, пообіцяти, приобіцювати, приобіцяти Словник чужослів Павло Штепа
- судити — СУДИ́ТИ, суджу́, су́диш, недок. і док. 1. тільки недок. Складати думку про кого-, що-небудь, робити висновок щодо когось, чогось. [Прісцілла:] Ти мало знаєш апостолові твори, щоб судити (Леся Українка); По наших поемах і віршах через п'ятдесят... Словник української мови у 20 томах
- судити — суди́ти: ♦ ко́ждий по собі су́дит (Франко) (м, ср, ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
- судити — Не суди одного але двох. Обі стороні є причиною спору, обі й треба судити. Розсудімся сами, хай не судять нас пани. Погодімся. Так судила Божа воля, щоб давила нас недоля. Віра в фаталізм, що кожньому доля призначена. Приповідки або українсько-народня філософія
- судити — суджу, судиш, недок. і док. 1》 тільки недок., неперех.Складати думку про кого-, що-небудь, робити висновок щодо когось, чогось. || Міркувати. || рідко. Говорити, балакати. Не мені (нам і т. ін.) судити — я (ми і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
- судити — суди́ти і (та) ряди́ти; суди́ти, ряди́ти. 1. Управляти, скеровувати. — Запорожці тепер перші пани на Вкраїні: понаставляв я їх сотниками й полковниками, судитимуть і рядитимуть вони по запорозьких звичаях усю Вкраїну (П. Куліш); (Пан:) Я вас розсуджу. Фразеологічний словник української мови
- судити — ОБМОВЛЯ́ТИ кого (неприязно висловлюватися про кого-небудь, поширювати погані думки про когось, зводити наклеп на когось), ОБСУ́ДЖУВАТИ (ОСУ́ДЖУВАТИ), СУДИ́ТИ, НЕСЛА́ВИТИ, ОБГОВО́РЮВАТИ (ОГОВО́РЮВАТИ) розм. Словник синонімів української мови
- судити — Суди́ти, -джу́, -диш, -дить, -дять Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- судити — Су́дити, -джу, -диш гл. = судомити. Судорга судить руку. Борз. у. --------------- Суди́ти, -джу́, -диш гл. 1) Судить. Люде горді, неправедні, своїм судом судять. Шевч. Бог судить не так, як люде. Ном. № 34. 2) Осуждать, пересуживать. ЗОЮР. І. 52. Словник української мови Грінченка