1. Словник української мови Грінченка

судити

Су́дити, -джу, -диш

гл. = судомити. Судорга судить руку. Борз. у.

---------------

Суди́ти, -джу́, -диш

гл.

1) Судить. Люде горді, неправедні, своїм судом судять. Шевч. Бог судить не так, як люде. Ном. № 34.

2) Осуждать, пересуживать. ЗОЮР. І. 52. Судять же нас люде. Мет. 78. Чом ти до мене звечора не вийшла? Ой як же мені, серце, звечора виходити? Як угледять вороженьки, то будуть судити. Ой нехай же судять, як розуміють: прийде тая годинонька, вони й поніміють. н. п.

3) Опредѣлять, назначать. Грин. III. 204. Суди, Боже, звозити, в велику скирту зложити. Чуб. III. 246. Не судив мені Бог, кого я любила. Уман. у.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. судити — суди́ти 1 дієслово недоконаного виду cкладати думку про кого-, що-небудь; оцінювати кого-, що-небудь, чиїсь учинки, поведінку; розглядати чию-небудь справу в судовому порядку; у спортивних іграх... Орфографічний словник української мови
  2. судити — Чинити <�творити> суд; (суворо) осуджувати, висловлювати осуд, засуджувати; ЖМ. пересуджувати, неславити, судити-гудити; (в суді) розсуджувати, процесувати, розглядати справу, д. вести розправу; (кому) призначати, прирікати; (- що) мати <�висловлювати, виробляти> думку, розмірковувати. Словник синонімів Караванського
  3. судити — див. карати Словник синонімів Вусика
  4. судити — Обіцяти, наобіцювати, наобіцяти, пообіцювати, пообіцяти, приобіцювати, приобіцяти Словник чужослів Павло Штепа
  5. судити — СУДИ́ТИ, суджу́, су́диш, недок. і док. 1. тільки недок. Складати думку про кого-, що-небудь, робити висновок щодо когось, чогось. [Прісцілла:] Ти мало знаєш апостолові твори, щоб судити (Леся Українка); По наших поемах і віршах через п'ятдесят... Словник української мови у 20 томах
  6. судити — суди́ти: ♦ ко́ждий по собі су́дит (Франко) (м, ср, ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  7. судити — Не суди одного але двох. Обі стороні є причиною спору, обі й треба судити. Розсудімся сами, хай не судять нас пани. Погодімся. Так судила Божа воля, щоб давила нас недоля. Віра в фаталізм, що кожньому доля призначена. Приповідки або українсько-народня філософія
  8. судити — суджу, судиш, недок. і док. 1》 тільки недок., неперех.Складати думку про кого-, що-небудь, робити висновок щодо когось, чогось. || Міркувати. || рідко. Говорити, балакати. Не мені (нам і т. ін.) судити — я (ми і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
  9. судити — суди́ти і (та) ряди́ти; суди́ти, ряди́ти. 1. Управляти, скеровувати. — Запорожці тепер перші пани на Вкраїні: понаставляв я їх сотниками й полковниками, судитимуть і рядитимуть вони по запорозьких звичаях усю Вкраїну (П. Куліш); (Пан:) Я вас розсуджу. Фразеологічний словник української мови
  10. судити — ОБМОВЛЯ́ТИ кого (неприязно висловлюватися про кого-небудь, поширювати погані думки про когось, зводити наклеп на когось), ОБСУ́ДЖУВАТИ (ОСУ́ДЖУВАТИ), СУДИ́ТИ, НЕСЛА́ВИТИ, ОБГОВО́РЮВАТИ (ОГОВО́РЮВАТИ) розм. Словник синонімів української мови
  11. судити — Суди́ти, -джу́, -диш, -дить, -дять Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  12. судити — СУДИ́ТИ, суджу́, су́диш, недок. і док. 1. тільки недок., неперех. Складати думку про кого-, що-небудь, робити висновок щодо когось, чогось. [Прісцілла:] Ти мало знаєш апостолові твори, щоб судити (Л. Укр. Словник української мови в 11 томах