судити

ОБМОВЛЯ́ТИ кого (неприязно висловлюватися про кого-небудь, поширювати погані думки про когось, зводити наклеп на когось), ОБСУ́ДЖУВАТИ (ОСУ́ДЖУВАТИ), СУДИ́ТИ, НЕСЛА́ВИТИ, ОБГОВО́РЮВАТИ (ОГОВО́РЮВАТИ) розм., ОПОРО́ЧУВАТИ, ПОРО́ЧИТИ, ОСЛАВЛЯ́ТИ, ОСЛА́ВЛЮВАТИ, ОЧОРНЯ́ТИ, ОЧО́РНЮВАТИ, УСЛАВЛЯ́ТИ розм., УСЛА́ВЛЮВАТИ розм., ОБНО́СИТИ розм., ОБПЛІ́СКУВАТИ розм., ОКЛЕ́ПУВАТИ розм., ШЕЛЬМУВА́ТИ розм., ОСУДЖА́ТИ рідше, ҐАБЗУВА́ТИ діал.; НАГОВО́РЮВАТИ на кого і без додатка, НАМОВЛЯ́ТИ, ОББРІ́ХУВАТИ кого, НАБАЛА́КУВАТИ на кого, розм., НАБРІ́ХУВАТИ розм., КЛЕПА́ТИ розм., НАКЛЕ́ПУВАТИ розм., ПЛЕСКА́ТИ розм., ВА́ДИТИ на кого, діал. (звичайно — говорити неправду про когось). — Док.: обмо́вити, обсуди́ти (осуди́ти), обговори́ти (оговори́ти), опоро́чити, осла́вити, очорни́ти, усла́вити, обнести́, обплеска́ти, оклепа́ти, ошельмува́ти, оцерклюва́ти діал. облихосло́вити, опащекува́ти діал. наговори́ти, намо́вити, оббреха́ти, набала́кати, набреха́ти, наклепа́ти, наплеска́ти. В останню мить баба Лисавета стямилась, не захотіла обмовляти свою невістку (Д. Бедзик); Отож мене обсудила близька сусідочка, Бодай вона не виділа на дочці віночка (коломийка); Ще поки Мася молодша була.. та не осудлива; а як стукнуло вже за двадцять, то ту осудила, ту очорнила, ту обговорила (А. Свидницький); Попід хатами.. сиділи баби й молодиці, лущили соняшник.. і, хитаючи головами, когось судили (С. Васильченко); В сусіда жінка язиката мене неславить (І. Франко); Я мовчала... мовчала, мов не знала й не чула нічого, а тепер привселюдно осоромлю її,.. хай знає, як мене порочити! (Л. Яновська); — Якщо вона могла на все село ославити мене, то могла ж і тобі в листі набрехати про мене хтозна й чого! (А. Головко); — Чогось на мене оце напався наш піп.. лає мене, ганить, обносить мене по селі (І. Нечуй-Левицький); (Руфін:) Крістін її навмисне оклепав, щоб здихатись (Леся Українка); Оце і був його (Товкачів) план: з допомогою Марійки скинути, ошельмувати Бурчака (В. Земляк); — Ти чого мою доньку ґабзуєш? — скипів Окунь (М. Стельмах); Кожному (старшому) бажалося вискочити перед начальством. Через те кожен на кожного клепав, наговорював (Панас Мирний); — Не намовляй, тату, — заперечила дівчина. — Адже ти сам вибирав яблука й печиво (Д. Ткач); — Він, — кажуть, — оббрехав нас справникові, він йому щонебудь підніс, щоб нашим хлібом орудувати... (Г. Квітка-Основ'яненко); — Не набалакуйте на себе, Левку Івановичу, — всміхнулася Ліна (О. Гончар); Сусідки головами хитали, зітхали..: — Здуріла Ладуриха! Отаке паскудне на чесну молодицю набріхує (О. Ковінька); Замість радіти успіхові товариша.. — перемозі над страшною хворобою, — йому заважають працювати, лихословлять, плетуть, клеплють (І. Кочерга); Нема бридкіших людей, як отакі боягузи, що ледве самі позбудуться страху, як уже пащекують і наклепують всякий бруд на того, кого ще так недавно боялись (Леся Українка); — Так ти тілько.. знаєш на других плескати, а й сам такий, як і всі (Панас Мирний); Облихословити знайомого. — Пор. 1. ганьби́ти.

ОСУ́ДЖУВАТИ (виявляти негативне, несхвальне ставлення до кого-, чогонебудь, висловлювати невдоволення), ЗАСУ́ДЖУВАТИ, СУДИ́ТИ, ГУ́ДИТИ, ОГУ́ДЖУВАТИ (ОБГУ́ДЖУВАТИ розм.), ГА́НИТИ, ПЛЯМУВА́ТИ, ОСУДЖА́ТИ рідше, ПЛЯМИ́ТИ рідше, ГАНЬБИ́ТИ підсил., ТАВРУВА́ТИ підсил., ШЕЛЬМУВА́ТИ підсил., ГАНЬБУВА́ТИ підсил., ХУЛИ́ТИ підсил. книжн.; БРИ́ТИ розм. (влучно, гостро). — Док.: осуди́ти, засуди́ти, посуди́ти, огу́дити (обгу́дити), загу́дити, ви́ганити, зга́нити, ви́ганьбити. (Джен:) Я не маю наміру тебе осуджувати, я взагалі не маю права судити твої вчинки (В. Собко); Усі.. засуджували її легковажність (С. Журахович); Вона, пригадуючи свої молоді літа, судила теперішню молодіж (Панас Мирний); Омелян говорить так, що не розбереш, чи хвалить, чи гудить жінку (М. Стельмах); Рай та й годі! А для кого? Для людей. А люде? Не хотять на нього й глянуть, А глянуть — огудять (Т. Шевченко); Кінь як кінь — не поганий і не добрий, Нема за що ганити, Нема за що й похвалити (І. Муратов); Від поконвіку нас повчали, ..Щоб люди злодіїв прощали.. Але стають другі години, Яка от саме настига: Плямують зрадника країни (П. Грабовський); Будучи полум'яним поборником дружби і братерства народів, Франко гнівно таврував царський уряд Росії (з журналу); — Ой, не хули та на Бога. Він може вже й завтра покликати нас на свій суд справедливий (П. Козланюк); На зборах добре брили Василя: "Ледачого, як він, не бачила земля!" (К. Гордієнко). — Пор. докоря́ти.

ПЕРЕСУ́ДЖУВАТИ кого, що (детально, часто недоброзичливо обговорювати чиїсь вчинки, поведінку тощо), СУДИ́ТИ розм., СУДА́ЧИТИ про кого-що і без додатка, розм. рідше, СУДИ́ТИ-ГУ́ДИТИ фольк., СЛЕБЕЗУВА́ТИ (СЛЕБІЗУВА́ТИ) про кого-що, розм. Ще довгенько дзигорили матушки, пересуджуючи сусід (І. НечуйЛевицький); Вона якось ходила навіть на ярмарок, а потому судили Маланку на селі: певно баба має гроші (М. Коцюбинський); (Настя:) Як же його мовчать, коли тебе так судять-гудять за твою хліб-сіль (І. Карпенко-Карий); По городу пішла поголоска. Люди слебезували про їх довгі гулянки (Панас Мирний).