супитися
СУ́ПИТИСЯ, плюся, пишся; мн. су́пляться; недок.
1. Зсуваючи брови, морщачи обличчя, чоло, набирати похмурого вигляду; насуплюватися.
Стара супиться та все бурчить (Марко Вовчок);
Олекса підступив до батька ближче, насупився. Він завжди супиться, коли щось не на його виходить (Ю. Шовкопляс);
* Образно. Перші приморозки вдарили хоча й веселі, але не такі вже й ласкаві. Зорі сяяли замерзлими сльозами. І дуб супився, супився (Є. Гуцало);
// Виявляти незадоволення ким-, чим-небудь, ображатися на когось.
За їхнім ростом випало ходити їм поряд в одній шерензі, ідуть і супляться один на одного (О. Гончар).
2. Зсуватися (про брови), морщитися (про обличчя, чоло) при вираженні незадоволення, гніву і т. ін.
Я боявся тих моментів, коли ти читала мою “публіцистику” – у тебе тоді бувало таке непривітне обличчя, брови супилися з таким суворим болем (Леся Українка);
Тарас розірвав конверт і почав читати. Лице його супилося (О. Ільченко).
3. перен. Робитися хмурним, темним, непогожим.
Небо, обважніле від холодної синяви, вже супиться по-осінньому (Ю. Збанацький);
Піч все більше розбухала темрявою, гнівливо супилась (Мирослав Ірчан).
Словник української мови (СУМ-20)