супокій
СУПОКІ́Й, ко́ю, ч.
Те саме, що спо́кій.
Супокій навкруг панує, Нерухомо степ лежить (Б. Грінченко);
Якийсь супокій обняв його, розкіш наповнила його душу (І. Франко);
Життя не жартувало зі мною, і доводилося часом про літературні справи забути. А там – тільки хвилина супокою, вже й тягнеш як не щоденник, то зшиток із творами (С. Васильченко);
– Добрий день вам, панно Маню! – обізвався я з уданим супокоєм (О. Кобилянська);
– Справді, краще в ріднім краю Хоч і кости [кості] положить, Ніж в чужині в супокою, Хоч би і в достатку, жить (І. Франко);
Ще ніхто не дивився на час, як на щось самостійне І не залежне від руху предметів чи їх супокою (М. Зеров);
// супоко́єм, у знач. присл., діал. Спокійно.
Якась біда не давала йому супокоєм і хвилинки посидіти (Л. Мартович).
Словник української мови (СУМ-20)