сутність
СУ́ТНІСТЬ, ності, ж.
1. Найголовніше, основне, істотне в кому-, чому-небудь; суть, зміст.
Глибокий внутрішній струс мовби відкрив йому очі ширше на світ, на саму сутність життя (О. Гончар);
– Людина може збагнути справжню сутність подій – це ясна річ (С. Журахович);
Людина усвідомила силу науки з того часу, коли почала замислюватися над сутністю небесних явищ (з газ.);
За допомогою біохімічних методів розкривається сутність таких дуже важливих життєвих процесів, як обмін речовин, дихання, бродіння, фотосинтез тощо (з публіц. літ.).
2. У філософії – головне, визначальне в предметі, що зумовлене глибинними зв'язками й тенденціями розвитку і пізнається на рівні теоретичного мислення.
На абстрактному рівні Б. Лепкий дає теоретичне обґрунтування сутності ідеї, висловлене у творі в монологах Карла ХІІ і Мазепи (з наук. літ.);
Він справді був добрим за вдачею, доброта становила одну з його сутностей. Частину його сутності (Ю. Мушкетик);
Щось давало їй силу йти далі й далі, не зупиняючись, не вдовольняючись тим, що мала, виявляючи жадібність, .. а передовсім до того, що збагачувало й розвивало її людську сутність... (П. Загребельний).
Словник української мови (СУМ-20)