суто
СУ́ТО, присл.
1. Тільки; виключно; чисто.
Старшина прагнула шляхетських прав, панування в державі, і суто церковна освіта не відповідала її вимогам (З. Тулуб);
Суто біографічними, тобто такими, де перегортаються сторінки життя героя, є п'єси Л. Смілянського про Івана Франка (“Мужицький посол”) і про Лесю Українку (“Червона троянда”) (із журн.);
Моє кохання було суто споглядальне і від цього, мабуть, ще глибше й тяжче (Б. Антоненко-Давидович);
Але суто жіноча цікавість штовхнула її [Роксолану] поговорити з цим старим мудрецем докладніше (П. Загребельний).
2. діал. Добре, в достатній мірі.
Одного вечора [пан Субота] суто угостив [почастував] усіх (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)